Вчера ему исполнилось бы 63…

Сергей Иванов ушел совсем молодым, в 2000-м году. И может, и хорошо, что ушел...

Не увидел весь этот бред и кошмар, не увидел как горят ровесники его Кузнечика, простые украинские мальчишки. Я старый солдат, жесткий и циничный, но я не могу одобрить расстрел мальчишек, которые не хотели воевать со своим народом...

http://brazilnatal.livejournal.com/3405167.html

хорошоплохо (никто еще не проголосовал)
Loading...Loading...

«Мошенничество» (Il bidone)


1955. Италия, Франция. Режиссер Федерико Феллини. В главных ролях: Бродерик Кроуфорд, Джульетта Мазина, Ричард Бейсхарт, Франко Фабрици.

Одиночество – главный герой истории о престарелом мошеннике, который прокручивает дела с молодыми и наглыми партнерами. На мой взгляд, роль уставшего от всего на свете Аугусто отлично подошла бы Жану Габену. Но ее очень проникновенно сыграл Бродерик Кроуфорд. Его коллеги по актерству лишь оттеняют блеск главной звезды фильма.

Аугусто устал. Он принес себя криминальному ремеслу. Да, он свободен в своем понимании. Когда он был молод, свобода казалась важнее воздуха. Но прошли годы, и осталось лишь чувство одиночества, ненужности. И уже хочется чаще видеться с дочерью, которая выросла без отца. И хочется, чтобы иметь семью и быть кому-то нужным. Да, просто, хочется сделать что-то хорошее не только для себя! Или это только кажется?

За одним мошенничеством следует другое. И нет им конца. Кажется, переломным моментом для Аугусто становится обман крестьянской семьи, копившей деньги на лечение дочери-инвалида. Но способен ли старый пройдоха услышать голос совести, или он лишь обманывает самого себя?

Очень стильный фильм об одиночестве, которое не скрыть за весельем, шумной компанией, любовью женщин, показным богатством. «Кто увидит желтые ботинки под сутаной?», - спрашивает один из героев этой драмы. Да ты сам и увидишь.

8 из 10

http://ancox.livejournal.com/462190.html

хорошоплохо (никто еще не проголосовал)
Loading...Loading...

ПЛЕМ’Я / THE TRIBE

Фильм «Племя» Мирослава Слабошпицкого стал одной из сенсаций Каннского кинофестиваля 2014, получив главный приз «Недели критики». Это единственная украинская картина, участвующая в конкурсных программах в Каннах в этом году.

Роли исполнили непрофессиональные глухонемые актеры. Это драматичная история первой любви молодого парня Сергея, который приезжает учиться в интернат для слабослышащих. Сюжет фильма построен на отношениях героя с одноклассниками и девушкой Аней.

Источник: http://valery-3.livejournal.com/1006338.html

http://pyzhik-chizhik.livejournal.com/267334.html

хорошоплохо (никто еще не проголосовал)
Loading...Loading...

«Покаяние». Тридцать лет спустя – разговор с Давидом Гиоргобиани

Со дня завершения съемок «Покаяния» прошло три десятилетия, и теперь с высоты этих лет мы можем так или иначе рассуждать о событиях конца 80-х, но тогда всем было очевидно одно: эпоха Варламов завершена.
Казалось, что общество, наконец, во всем себе призналось, раскаялось в отступлении, осознало, что не нужны дороги, которые не ведут к храму.
Но прошедшие годы показали, что все гораздо сложнее – стране оказалось не под силу принести народное покаяние и избавиться от ложных кумиров. Не прошло и столетия, как разрушив одних идолов, мы начали строить новых. Неужели напрасны были жертвы народа? Напрасны подвиги мучеников, невинно убиенных людей, отдавших жизни свои за правду, как герой фильма «Покаяние», художник Сандро Баратели?
Кажется, пришло время снова смотреть фильм Абуладзе.
С исполнителем роли репрессированного художника, грузинским актером Давидом Гиоргобиани мы встретились в Москве, в храме святого великомученика Победоносца Георгия в Грузинах.

http://pravmir-24.livejournal.com/4013209.html

хорошоплохо (никто еще не проголосовал)
Loading...Loading...

Вітрина совєтського жонопанування

Свого часу я писав про «Красунечку» як кінематографічний вираз патріярхальности. Сьогодні скажу трішки про його антипод, себто вияв концентрованого фемінізму. Характерно, що знятий він аж ніяк не США, а начебто консервативним Совєтським Союзом. Це знаменита стрічка «Москва сльозам не вірить» Владіміра Мєньшова (1979). Її переглянули мільйони глядачів, мимоволі проектуючи на себе показані там моделі поведінки. Здебільшого цей фільм ну просто обожнюють розлучені жінки, що мають погану роботу й невпорядковане родинне життя, віком за сорок. Ну було ж у неї щастя, значить, і в мене буде, невже я за неї гірша?

Всі оці багаті перестаркуваті кобіти з набагато молодшим співмешканцем на повідку й нахабні матері-одиначки, впевнені, що весь світ їм щось винен, бо вони, бачте, виховують дитину самі, ростуть звідти, з оскароносного продукту про Катю Тіхомірову (Вєра Алєнтова), знятого, як це не дивно, чоловіком. У «Москві» всі чоловіки є млявими, слабкими, безхарактерними істотами. Найперший - це, звичайно ж, Рудольф Рачков (Юрій Васільєв). Цю жертву материнського деспотизму навіть жалко по-справжньому. Він волає: «Це ти мене обдурила!». І зрозуміти його можна, він вже подумки в'їжджав на правах професорського зятя в квартиру на Повстання, а тут такий облом -  дівчина виявилася пролетаркою, а значить, доведеться продовжувати і далі жити з істеричною матусею, обмануті очікування - страшна сила. Татом, зауважте, в сім'ї Рудольфа і не пахне, хоча молодший брат - піонерського віку, тобто народився глибоко після війни.

Натомість Катя - сильна особистість, що сама виховує дитину, закінчує хіміко-технологічний інститут і стає директором великого підприємства. Усім подругам дістається один на всіх батько - простий чоловік однієї з подруг, Ніколай Михайлович (Борис Сморчков). Він не хотів - його призначили: брав у дружини скромницю, а отримав сувору господарку з купою одиноких подруг і їхніх колишніх - алкоголіків. Йому впихують чужих дітей і доручають шукати загулялих чоловіченьків. Системно чинити опір він не вміє, та це й марно, робити ж усе одно більше нікому - він єдиний чоловік. За це годиться цукерочка: якщо зробиш все, як наказано, назвуть татусем і справжнім чоловіком. Уміння підкорятися - ознака доброякісної совєтської маскулінности, так? «Чоловіків не вистачає!» - скаржиться директорка клюбу Ольга Павлівна (Лія Ахеджакова). «Ну, з чоловіками ми вам навряд чи допоможемо. Я теж незаміжня», - обриває її надії Катя, що стала депутатом Мосради. - «Ні, ну якщо навіть в Мосраді...» - активістка щиро радіє індульгенції, що звільнює її від особистої відповідальности й за свою власну незаміжність, і за провали в громадській роботі. При цьому чоловіки розглядаються лише як дефіцитні речі, що їх не всім вистачило.

Власне кажучи, у самої Каті чоловік є, цілком такий симпатичний і забезпечений герой Олега Табакова Володя. Каті він не подобається - недостатньо мужній і занадто одружений - проте, вона регулярно відвідує його для плотських утіх. Творці фільму підносять нам це як підкреслено негативний приклад, це не те жіноче щастя, де «був би милий поряд. Поряд! Поряд, я сказала!» Хоча з усіх героїв фільму він найздоровіший психічно, хоча й не з кришталевої мораллю, живий такий, нормальний, коректний дядько - за що його так? Людина і так ішла на немалі жертви, щоб побути поруч із нею, а його у відповідь і терпіли з квасною міною, і безцеремонно кинули у підсумку. А причина одна - доміні некомфортно поряд із повноцінними чоловіками, вони не годяться на роль аксесуарів. Далі з'являється приймак Гоша, він же Гога, він же Юрій, він же Гора, він же Жора (Алєксєй Баталов), повний антипод Табакова: безцеремонно порушує особисті кордони Каті та її дочки, заважає спати по вихідних, показово змушує готувати і взагалі начебто нав'язує свої правила. Їм це все чомусь подобається. Тому що це гра у вияв чоловічої уваги, вдавання з себе такого, яким чоловік є в бабських мріях, яким хваляться подругам. І ось у жіночому царстві сипляться, як з першотравневих плакатів, гасла: «Я чоловік!», «Не смій підвищувати голос!», «Всі проблеми вирішу сам!». Як підтвердження своїх претензій на місце альфа-самця влаштовується показове побиття немовлят на пару з таким же, з дозволу сказати, перезрілим мачо.

Проте стереотиповий псевдосексист Гога добре знає своє справжнє місце й переживає через це, навіть бунтує: суто по-російському втікає, не залишивши адреси, й запивається. Бо добре знає, що якраз у його низькому соціяльному становищі й полягає його принадність для директорки. Він - той чоловік, якого вона дійсно «так довго шукала», бо він не може з нею конкурувати. Недарма Алєнтова вишиває на власній машині, вона в неї є, а в її бойфренда, слюсаря Гоші Золоті Руки, її нема й не передбачається. Хороший, до речі, в нього метод вирішення проблем, чи не так? Це і є ваш ідеал, любі жінки. І ось центральний епізод, сіль фільму: де сидять Гоша і підкаблучник-чоловік Катиної подруги в негодящому вигляді, п'ють і стукають кулаками по столу. Орли! І втекти їм не вдасться. Так що помиляються ті, хто припускає, що Гоша буде Катю в майбутньому ще й бити. Радше, буде навпаки.

Фільм Мєньшова послідовно насаджує контртрадиційні уявлення про переваги неповної родини й ставлення жінки до чоловіка як до кімнатної собачки, що мусить уміти подати голос. Донька Каті вже переконана, що спокійні мирні відносини - це не любов і не чоловік. Любов і чоловік - це щоб він (не в порядку разового подвигу, а в режимі щоденного використання) напивався і махав кулаками. Син подруги, заскочений із цигаркою - майбутній типовий Рудольф з перекидом відповідальности від себе подалі, все одно ж усе вирішує мама...

http://kostyantyn1979.livejournal.com/447325.html

хорошоплохо (никто еще не проголосовал)
Loading...Loading...

Известные театральные британские актеры и актрисы на улицах Москвы. 1965

Очередное видео от British Pathé.
Британцы привезли спектакль "Отелло", осматривают Москву, заходят в магазины, посещают ВДНХ,


Качество съемок впечатляют.  

http://apotapov777.livejournal.com/43142.html

хорошоплохо (никто еще не проголосовал)
Loading...Loading...

Новый мир

     "Аватар" Джеймса Кэмерона - конечно же, больше чем просто кино. В силу чрезвычайно умелой и удачной рекламной кампании этот фильм стал настоящей вехой в истории кинематографа. Но со временем многие люди (включая меня) устали от всей этой шумихи и фанатизма и возникла любопытная обратная реакция - зародилась мода ругать "Аватар" и всех, кому он понравился, ставить крайне низкие оценки и презирать ленту за её успешность. И это ужасно. Это напоминает некоторых российских "либерастов", которые всё настолько доводят до абсурда, что позорят всех приличных людей, позволяя путинским подстилкам легко находить, к чему придраться. Но что-то я отвлёкся. Что же касается фильма, то я и сам прошёл через обе стадии, и потребовалось несколько лет, чтобы собраться с духом пересмотреть "Аватар" дома, в оригинале, в режиссёрской версии и не предвзято.
kinopoisk.ru-Avatar-1239230
     И, в целом, мне понравилось. Да, солдаты периодически перебарщивают с пафосом, да, сценарий неоднократно наступает на грабли клише, а Мишель Родригес надо вообще отлучить от актёрской деятельности за порчу доброй четверти фильма, но хватает в "Аватаре" и хорошего. Порой он трогательный и романтичный, порой - весьма остроумный и злободневный. И, самое главное, - он весь построен вокруг замечательных идей и не стесняется их пропагандировать. Этот фильм куда умнее, чем пытается показаться во имя коммерции. И к "Покахонтас" тоже зря пристали: "Аватар" гораздо больше напоминает "Последнего самурая" с Томом Крузом, но мультфильм про геноцид индейцев известен гораздо шире, поэтому его очень удобно использовать для критики, независимо от её уместности.
     И это я ещё не говорю об очевидном: "Аватар" невероятно красив и детализирован. Здешний мир действительно задуман как основа для чего-то большего, нежели один кинофильм. Природа радует глаз, а устройство биома хоть и далеко от революционности, но всё равно готово послужить основой для интересных сюжетов. Наконец, тут можно увидеть такое уникальное явление, как хорошая актёрская игра Сигурни Уивер. В общем, я весьма доволен и хочу сиквелы. 8 из 10

http://ready-2-rock.livejournal.com/946743.html

хорошоплохо (никто еще не проголосовал)
Loading...Loading...